Частина Дев’ята
Пророцтва Єремії в оточеному місті
Єремії 34 розділ
Доля Єрусалиму та царя Седекії. Порушення юдеями даної ними обітниці про відпущення рабів та невільниць.
Зламана обітниця
- Доля Єрусалиму та царя Седекії:
1 Слово, що було Єремії від Господа, коли Навуходоносор, цар вавилонський, і все військо його, і всі царства землі, панування руки його, та всі народи воювали проти Єрусалиму та проти всіх міст його, кажучи:
2 «Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Іди, і скажеш до Седекії, царя Юдиного, і звістиш йому: Так говорить Господь: Ось Я віддам оце місто в руку вавилонського царя, та й спалю його огнем.
3 А ти не втечеш із руки його, бо справді будеш схоплений ти, і в руку його будеш відданий, і очі твої побачать очі вавилонського царя, і уста його говоритимуть з устами твоїми, і до Вавилону ти прийдеш.
Після першої облоги та захоплення Єрусалиму 597 року до н.е. вавилонський цар Навуходоносор настановив над Юдеєю підлеглим царем Седекію – дядька попереднього царя Єгояхіна. Та, як розповідає Біблійна історія, Седекія – всупереч Божому застереженню через того ж пророка Єремію, – збунтувався проти Вавилону. Через що Єрусалим знову потрапив в облогу – про яку й згадується в розглядуваних віршах. Тривала вона в межах 588-586 рр. до н.е. Можливо, саме по причині такої тривалої облоги цар Навуходоносор наказав спалити та вщент зруйнувати Єрусалим.
4 Але послухай Господнього слова, Седекіє, царю Юдин: Так про тебе говорить Господь: Не помреш від меча!
5 У мирі помреш ти; і як палили на погребі батькам твоїм, першим царям, що були перед тобою, так будуть палити й тобі, й «О пане» будуть голосити тобі, бо Я говорив тобі слово, каже Господь».
6 І говорив пророк Єремія до Седекії, царя Юдиного, всі оці слова в Єрусалимі.
Попри численні гріхи Бог все ж виявив милосердя до Седекії, – можливо через те, що він хоч якось намагався задобрити Його – як про це читатимемо далі:
- Обітниця князів та всього народу, та її зламання:
7 А військо вавилонського царя воювало з Єрусалимом та зо всіма позосталими містами Юдиними, з Лахішем та з Азекою, бо вони залишилися серед Юдиних міст містами твердинними.
8 Слово, що було до Єремії від Господа по тому, як цар Седекія склав був заповіта з усім народом, що в Єрусалимі, щоб оголосити їм волю,
9 щоб кожен відпустив раба свого, і кожен – свою невільницю, єврея та єврейку, вільними, щоб ніхто не поневолював свого брата юдея.
10 І послухалися всі князі та ввесь народ, що пристали до заповіту, щоб кожен відпустив свого раба, і кожен – свою невільницю, вільними, щоб більш не неволити їх. І вони послухалися, і повідпускали.
11 Але потому вони знову вернули тих рабів та тих невільниць, яких повідпускали були вільними, і примусили їх стати за рабів та невільниць.
Бог завжди цінує милосердя та добро – тож можна впевнено сказати, що така обітниця була Йому до вподоби. А от щодо порушення обітниці Бог застерігав ще здавна – Повторення Закону 23 розділ:
22 Коли ти складеш обітницю Господеві, Богові твоєму, не загаюйся виконати її, бо конче буде жадати Господь, Бог твій, від тебе, і буде на тобі гріх.
Князі та решта народу не лише порушили обітницю, вони порушили і Божий Закон, даний через Мойсея:
- Божа відповідь на відмову відпустити рабів-юдеїв:
12 І було слово Господнє до Єремії від Господа, кажучи:
13 «Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я склав був заповіта з вашими батьками того дня, коли виводив їх із єгипетського краю, з дому рабства, кажучи:
14 «З кінцем семи років відпустите кожен свого брата єврея, що буде проданий тобі й послужить тобі шість років, і відпустиш його вільним від себе». Та не слухалися Мене ваші батьки, і не прихилили свого уха до цього.
Про цей Божий наказ можна прочитати у Вихід 21 розділ:
2 Коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю.
15 А сьогодні вернулися ви та й зробили справедливе в очах Моїх, щоб оголосити волю кожен своєму ближньому, і склали заповіта перед лицем Моїм у тому домі, в якому кликалось Ім'я Моє.
16 Та ви знову збезчестили Ім'я Моє, і вернули кожен раба свого й кожен невільницю свою, яких відпустили були на волю, і примусили їх, щоб були вам рабами та невільницями.
В середовищі тогочасного світу рабство було цілком прийнятним та вважалося чимось нормальним. Та Бог хотів, щоб Його народ був особливим – Він дбав не про багатих людей зі Свого народу, а про всіх. Тож заздалегідь заборонив ізраїльтянам поневолювати людей Свого народу, – принаймні на тривалий час. Та навіть цього ізраїльтяни дотримуватись не бажали. Тож до своїх численних гріхів юдеї додали ще й порушення обітниці Богові – і Він їм цього пробачити не хотів:
- Божа кара за відмову відпустити рабів-юдеїв:
17 Тому так промовляє Господь: Ви не послухалися Мене, щоб оголосити волю кожен для брата свого та кожен для свого ближнього, тому-то ось Я, – говорить Господь, – оголошу вам волю до меча, до моровиці й до голоду, і віддам вас на пострах для всіх царств землі!...
18 І віддам цих людей, що переступають Мого заповіта, що не додержують слів заповіту, якого були склали перед лицем Моїм, що вони розрізали надвоє теля та перейшли між його кавалками,
Це тогочасний обряд присяги.
19 також князів Юди та князів Єрусалиму, евнухів і священиків, та ввесь народ Краю, що проходили поміж кавалками цього теляти,
20 то Я їх віддам у руку їхніх ворогів та в руку тих, хто шукає їхню душу, і стане падло їхнє стервом для птаства небесного та для земної звірини...
Виходить, їхня жадібність була сильнішою від страху перед Богом та перед вавилонським військом... Яка трагічна помилка!
21 А Седекію, царя Юдиного, та його князів віддам у руку його ворогів та в руку тих, хто шукає їхню душу, та в руку війська вавилонського царя, що відходить від вас.
22 Ось Я накажу, – говорить Господь, – і верну їх до цього міста, і вони воюватимуть з ним, і здобудуть його та й спалять його огнем, а Юдині міста віддам на спустошення, – і не буде в них мешканця!»...
Таким був результат багаторічної зневаги юдейським народом Бога та Його Законів – повністю спустошені їхні землі та міста…