Паралель

Німеччина

  Програвши в Першій Світовій війні Німеччина була вимушена підписати ганебний та принизливий мирний договір з країнами-переможцями. Згідно цього договору Німеччина втратила чисельні колонії та значну частину своїх територій. Їй не можна було мати чисельну армію та сучасне озброєння. Також, Німеччина повинна була виплачувати репатріації (компенсацію) країнам-переможцям. Все це не сприяло економічному розвитку країни – народ бідував. Було навіть заборонено укладати економічні союзи – наприклад, з Австрією. А ідеї об’єднання цих країн виникали ще наприкінці 19 століття – в 1879 році. Такі ідеї час від часу звучали все частіше. Та про об’єднання Австрії з Німеччиною після Першої Світової війни довелося забути – це було заборонено згідно умов мирного договору.

   І от, 1933 року на хвилі зубожіння народу, безробіття та почуття приниження німецької нації до влади прийшов Адольф Гітлер. Він дав громадянам роботу, почав витягувати країну з затяжної кризи. Він почав противитися принизливому тиску країн-переможців Першої Світової війни, які не давали Німеччині підняти голову.  Економічна, а разом з тим і військова міць Німеччини зростала. Недолугі намагання якось протидіяти цьому з боку інших країн Європи та США ні до чого не приводили. Ніхто не надавав суттєвого значення змінам в Німеччині. Так на карті Європи знову з’явилась сильна та впливова країна – Гітлерівська Німеччина. І народ любив свого фюрера, який вивів країну з затяжної кризи. Народ повірив у свою особливість, в свою силу, в велику місію, яку їм нав’язали нацисти. Гітлер був переконаний, що він – Божий обранець. Що саме йому призначена велика місія – відродження великої арійської раси, наступниками якої, як вірив Гітлер, були німці. Він вважав, що саме німецька нація зможе очолити світ, привести всі народи до епохи миру та процвітання – до тисячолітнього правління Рейху*.

 * Ідея тисячолітньої епохи миру та процвітання не нова – це Біблійне пророцтво – пророцтво про тисячолітнє Боже Царство під правлінням Царя Ісуса Христа. Це справді буде час миру та процвітання, коли не буде ні війн, ні хвороб. Про це сказано в 20 розділі книги Об’явлення.

  І от, Гітлер вирішив реалізувати давню мрію Німеччини – приєднати до себе Австрію. Після декількох невдалих спроб Гітлер 12 березня 1938 року ввів Німецькі війська в Австрію – без опору з боку Австрійської армії. Наступного дня був підписаний указ про приєднання Австрії до Третього Рейху. А 10 квітня під наглядом нацистів відбувся референдум, на якому 99,73% австрійців підтримали приєднання Австрії до Німеччини. Так відбувся аншлюс – анексія Австрії Німеччиною.

  Гітлер доволі довго плекав реалізацію своєї великої місії – відродження арійської нації та встановлення тисячолітнього Рейху. Та він розумів, що проти цілого світу німецька армія виступити не зможе. Треба все робити частинами – «розділяй та володарюй». Він знайшов союзників зі своїми імперськими амбіціями – Італію та Японію. Ще перешкода була зі сторони Радянського Союзу – та в тих теж були слабкості – Сталін також хотів побільше територій та земель. Тож Гітлер уклав угоду і з СРСР – домовились про співпрацю, про перерозподіл Європи, та про ненапад. Хоча, як показують історичні документи, що Гітлер, що Сталін – ніхто з них не збирався дотримуватися договору про ненапад. Кожен намагався виграти час. Тож, після нападу Німеччини на Польщу та країни західної Європи, Радянський Союз не втручався. Та успіх завоювань в Європі додав Гітлеру надмірної впевненості. І він вирішив напасти ще й на Радянський Союз. Це було фатальною помилкою….

Росія

  В 1991 році величезна наддержава – Радянський Союз, розвалилась. Люди, які десятиліттями жили при радянській плановій системі економіки – соціалістичній, несподівано опинилися в ринковій економіці – капіталістичній. До того ж, цієї ринкової економіки ще й не було. Економічна криза, яка охопила країни колишнього Радянського Союзу, привела людей до зубожіння. Процвітала корупція, всі здобутки радянської доби розграбовувались.

   Саме в такому становищі знаходилась Російська Федерація, коли до влади прийшов Володимир Путін. За його президентства Росія з відсталої та приниженої країни повернулась до стану серйозного та впливового гравця на міжнародній арені. Зарплати росіян виросли. Економіка розвивалась. Всі росіяни вірили в розум та силу свого президента. Путін вірив в ключову роль російського народу у місії відродження слов’янських народів. Він переконаний, що він – обранець Божий. Саме Путін зможе об’єднати слов’янські народи з допомогою Руської Православної Церкви (яку він же і контролює), і привести очолені ним народи до тисячолітньої ери миру та процвітання. Це – ідея Велікава Рускава Міра, яка певний час активно просувається ідеологами Російської Федерації.

  Крим довгий час був частиною, спочатку Царської Росії, потім Російської Федерації в складі СРСР. Потім Кримська область була передана до складу України – теж члена Радянського Союзу – для простішого забезпечення інфраструктури. Та Радянський Союз пішов в небуття, а Крим – колишня складова Російської Федерації, залишився в складі України – тепер незалежної та суверенної держави. Ідея якимось чином повернути Крим у політиків Росії виникала часто. Це були і провокативні заяви, і намагання прокласти дамбу до острова Тузла в Азовському морі – і таким чином зробити підґрунтя для майбутнього приєднання Криму до складу РФ. Та все було марно.

  І от, на початку 2014 року відповідні та зручні обставини в Україні склалися (не без «допомоги» Кремля). Там відбувалось громадянське протистояння та заворушення. Президент країни втік, влада держави була дезорганізована та деморалізована. Можливість втілення давньої мрії Кремля – приєднання Криму – була сприятлива. Були введені російські війська (без розпізнавальних знаків – щоб не робити лишнього шуму на початку). Під наглядом цих військ було проведено референдум – і Крим став частиною Російської Федерації. Давня мрія російських керманичів збулась.

  Путіну ніколи не подобалось, що США має вплив на цілий світ. Не подобалось, що в міжнародних розрахунках всі використовують долари – це тільки сприяє зміцненню позицій Штатів. Та й країни ЄС не відносились достатньо серйозно до амбіцій Кремля – і «пхали свого носа» в зону геополітичних інтересів Росії. А геополітичні інтереси в Росії були великі та масштабні – по цілому світі. Тож виходило, що щось з цим треба робити. Та НАТО – доволі сильна військова організація. Але керують нею зараз боягузи, які не хочуть воювати. Ніхто суттєво не протидіє зросту могутності та намірам Путіна. Світ проковтнув окупацію Чечні, агресію проти Грузії. Світ мовчить, загалом, і далі.

   Країни Заходу все сподіваються на мирне вирішення проблем з Росією – ввели санкції. А як же з масштабними геополітичними інтересами Росії? Ось тут Путіну і потрібен союзник – і такий, щоб НАТО не сильно противились реалізації цих геополітичних інтересів. А який союзник настільки сильний, щоб НАТО та США боялися союзу Росії з ним? Найсильнішими арміями світу вважаються армії США, Росії та Китаю. Якщо Китай стане союзником Росії – то США, а отже і НАТО – не противники – заслабкі. І ось договір про співпрацю в військовій та економічних сферах з Китаєм укладено. Під час святкування Дня Перемоги – 9 Травня 2015 року в Москві, було підписано цілий пакет угод.

  І що дивно – історія знову повторюється. Ще декілька років тому російські аналітики стверджували, що Китай готується до війни проти Росії, що Китай цікавиться територіями Російської Федерації на Далекому Сході. Адже колись Царська Росія, а потім і Радянський Союз, також заволоділи територіями, які Китай вважає своїми. Росія, в свою чергу, також би не проти, щоб Китай став слабшим – бо надто амбітна та швидко розвивається ця азіатська країна. А це небезпечно. Отак Росія і Китай підписали договори про співпрацю – тримаючи «камені за пазухою» – недовіряючи один одному. Саме такий договір був підписаний свого часу між Німеччиною та Радянським Союзом. Навіть, як ми знаємо зі статті «Цар», цілком ймовірно, що саме з Китаєм Росія згодом буде вести війну – після того, як захопить Європу та обвалить економіку США.

Паралель

  Інколи, спостерігаючи за фільмами та темами, які цікавлять людей, можна здивуватись – люди на підсвідомому рівні відчувають, що на світ насувається катастрофа. Останнім часом були популярними фільми про Кінець світу, про катастрофи світового масштабу. Так і зараз – люди на підсвідомому рівні одразу ж проводять паралель між Путіним та Гітлером, між сучасною Росією та фашистською Німеччиною, між анексією Криму та аншлюсом Австрії. Це справді так – між цими подіями є зв’язок.

  Є один цікавий вірш в книзі пророка Даниїла, який пояснює нам все те, що ми сьогодні описали. Прочитаємо цей вірш – Даниїла 11 розділ:

²⁷ А серце обох цих царів буде на лихе, і при одному столі вони будуть говорити неправду, але не буде успіху, бо кінець буде ще відкладений на означений час.

  Щоб ви довго не думали, про що саме тут мова, пояснимо. В цьому вірші описується угода поділу Європи між Гітлером та Сталіним. Вони й справді були налаштовані на лихе, сиділи за одним столом, і говорили один одному неправду – між Німеччиною та СРСР існувала домовленість про взаємодопомогу та ненапад. Але в той же час кожна сторона готувалась до нападу на опонента – вони не вірили один одному. Так і сталось – в червні 1941 року, гітлерівська Німеччина, порушивши пакт Молотова-Ріббентропа про ненапад, напала на СРСР. Це були одні з найтемніших та найжахливіших часів людської історії – це була Друга Світова війна. Багато хто вважав, що це настає Кінець Світу. Підстави так вважати справді були – адже, як каже Біблія, перед самим Кінцем має бути напад на Божий народ. А Гітлер намагався винищити євреїв – загальновизнаний Божий народ. І війни були, і голод, і переслідування – все, як і передрікав Ісус Христос – Матвія 24 розділ:

⁶ Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, – глядіть, не лякайтесь, бо «статись належить тому». Але це не кінець ще.
⁷ Бо «повстане народ на народ, і царство на царство», і голод, мор та землетруси настануть місцями.
⁸ А все це – початок терпінь породільних.

   Так – все це було під час Другої Світової війни. Принаймні, було дуже схоже. Але у вірші з книги Даниїла є одні цікаві слова: бо кінець буде ще відкладений на означений час. Що означають ці слова? Як ми вже сказали, цей 27 вірш стосується Другої Світової війни. А ці слова вказують, що, попри схожість на події Кінця, це ще не був Кінець. Тож що це було? Певного роду, це був прообраз – майже все таке саме буде ще. І це все відбувається на наших очах! Ми бачимо початок подій, які передували Другій Світовій війні!

Юдея

  Давно це було – в часи, коли лише починалася наша ера – ера християнства. Юдеї завжди вважали себе особливим народом – вибраним, Божим. Вони мали древню історію, Закон, який їхньому пророкові Мойсею дав Сам Бог. І коли вони були під владою Римської імперії –  поган, це дуже ображало гордий юдейський народ. Тож Юдея в ті часи дуже часто противилась цьому пануванню – постійно виникали бунти. Після одного такого бунту – в 66 році н.е. римляни оточили Єрусалим та майже захопили його. Та, по невідомим зараз причинам, вони залишили місто і відійшли. Римське військо повернулося через 4 роки – в 70 році, і оточило Єрусалим. Римським солдатам був даний наказ не руйнувати місто та храм (навіщо руйнувати, якщо можна всім цим володіти?!), а юдеям було запропоновано здатися. Можливо, так би й сталося, та Ісус Христос передбачив повне знищення  міста – Луки 19 розділ:

⁴¹ І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним,
⁴² і сказав: «О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це.
⁴³ Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди.
⁴⁴ І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх»...  

Тож доля міста була визначена….

   Юдеї не бажали здаватися – постійні вилазки, напади на римських вояк з засідки, шалений опір. Римляни оточили місто частоколом та влаштували блокаду. В місті почався сильний голод, траплялися випадки, коли жінки їли свої дітей. Населення було деморалізоване – хвороби, трупи на вулицях. Для підтримки духу народу юдейські керівники відправляли в народ фальшивих пророків, які обіцяли швидке визволення Єрусалиму, обіцяли Божу підтримку. Та Бог, як і передбачив Ісус Христос, покинув юдеїв – місто було приречене.

  Римляни пробили мури міста та вдерлися в Єрусалим. Постійний лютий опір юдеїв та психологічне виснаження, спровоковане тривалою облогою, ввели римських солдатів в шаленство. І вони, не зважаючи на наказ Кесаря не руйнувати місто та храм, нищили все навкруги. Все палилось, жителів міста різали, вбивали – ніхто не звертав уваги ні на стать, ні на вік. Залишки вцілілих жителів міста сховались у храмі – з надією на Божу допомогу. Вся ця історія записана юдейським істориком – очевидцем тих подій, Йосипом Флавієм у його книзі «Юдейська війна». Ось як він описує ці та наступні події, і зверніть особливу увагу на його висновки:

  Вважаючи, що після руйнування храму збереження навколишніх будівель вже немає сенсу, римляни спалили всі решту, а саме:

  Вцілілі залишки галерей і ворота, за винятком двох – східних і південних, які, втім, були зруйновані згодом.

  Потім вони також спалили скарбниці, де знаходились величезні суми готівки грошей, незліченна безліч убрань та інші коштовності – так як туди багаті жителі міста поміщали на зберігання свої скарби.

  Потім прийшла черга до галереї зовнішнього притвору, куди заховалися жінки, діти, та великий натовп інших вцілілих мешканців Єрусалиму – чисельністю біля 6000 душ. Перш ніж Тит (римський полководець – прим. автора) встиг прийняти будь-яке рішення і дати інструкції воєначальникам, солдати в люті підпалили галерею. Одні загинули в полум’ї, інші знайшли смерть, кидаючись з полум’я вниз. Їх загибель лягла на сумління одного лжепророка, який в той день сповістив народ у місті: «Бог велить вам зійти до храму, де ви побачите знамення вашого порятунку!». Взагалі тирани (керівники юдеїв – прим. автора) розпустили тоді серед народу багато пророків, які провіщали йому допомогу Божу для того, щоб поменше переходило до римлян, і щоб вселити твердість тим, яких ні страх, ні варта не могли стримати. В нещасті людина стає легковірною, а коли ще є обманщик, який обіцяє повне визволення від усіх гнітючих бід – тоді стражденний весь перетворюється в надію.

  Так одурманювали тоді нещасний народ спокусники, вдаючи себе за посланців Божих. Ясним же знаменням, які віщували прийдешнє руйнування, вони не вірили і не вдумувались в них. Точно ніби глухі та сліпі, без розуму – вони проґавили явний голос неба, який неодноразово їх застерігав. Ось які були знамення:

  Над містом з’явилася зірка, що мала вигляд меча, і протягом цілого року стояла комета.

  Перед самим повстанням проти римлян і оголошенням війни, коли народ зібрався на свято Опрісноків, восьмий день місяця Ксантика, о дев’ятій годині ночі, жертівник і храм раптово освітилися таким сильним світлом, як серед білого дня, і це яскраве сяйво тривало близько півгодини. Необізнаним людям це здавалося доброю ознакою, але книгознавці зараз же відгадали наслідки, на які воно вказувало, і які дійсно збулися.

  В те саме свято корова, підведена первосвящеником до жертівника, народила теля на священному місці.

  Далі, Східні ворота внутрішнього притвору, зроблені з міді, настільки важкі, що двадцять дужих чоловіків з великим зусиллям могли закривати їх вечорами, скріплені залізними перекладинами і забезпечені гаками, глибоко запущеними в поріг, зроблений з суцільного каменю, – ці ворота одного разу в шостій годині ночі раптово самі собою відчинилися. Храмові стражники негайно доповіли про це своєму начальникові, який прибув на місце, і за його наказом ворота з працею знову були закриті. Знову профани вбачали у цьому прекрасний знак, кажучи, що Бог відкриє перед ними ворота порятунку, але знаючі люди вбачали в цьому інше, а саме, що храм втратить свою безпечність, що його ворота попереджувально відкриються ворогові, і про себе вважали цей знак передвісником руйнування.

  Через кілька днів після свята, 21-го дня місяця Артемізія сталося якесь примарне, ледве вірогідне явище. Те, що я хочу розповісти, можуть прийняти за безглуздість, якщо б не було тому очевидців, і якби справджене нещастя не відповідало цьому знаменню. Перед заходом сонця над усією країною бачили в хмарах колісниці, що мчали і збройні загони. І це бачили всі навколишні міста. Потім, у свято П’ятидесятниці, священики, як вони запевняли, увійшовши вночі, за звичаєм служіння, по внутрішній притвор, почули спочатку як би суєту і шум, після чого пролунало безліч голосів: «Давайте підемо звідси!».

   Ще більш визначний наступний факт. Один чоловік на ім’я Ієшуа, син Анана, проста людина з села, за чотири роки до війни, коли в місті панували глибокий мир та повний спокій, прибув туди до свята – коли всі юдеї за звичаєм будують Кущі (шалаші, курені – прим. автора) для вшанування Бога. І поблизу храму раптом почав проголошувати: «Голос зі сходу, голос з заходу, голос із чотирьох вітрів, голос, волаючий над Єрусалимом і храмом, голос, волаючий над женихами і нареченими, голос, волаючий над усім народом!». Вдень і вночі він вигукував те ж саме, бігаючи по всіх вулицях міста. Деякі знатні громадяни з досади на цей зловісний клич схопили його і покарали ударами дуже жорстоко. Але, не говорячи нічого в своє виправдання, ні в особливості проти своїх насильників, він все продовжував повторювати перші слова. Представники народу думали – як це і було насправді, – що цим чоловіком керує якась вища сила, і привели його до римського прокуратора. Але і там, будучи понівеченим батогами до кісток, він не промовив ні прохання про помилування, не пролив сліз, а самим жалібним голосом тільки твердив після кожного удару: «Горе тобі, Єрусалиме!». Коли Альбін – так називався прокуратор – допитував його: «Хто він такий, звідки і чому так волає», він і на це не давав ніякої відповіді, і все продовжував, як і раніше, накликати горе на місто. Альбін, вважаючи, що ця людина одержима особливою манією, відпустив його. Протягом всього часу до настання війни він не мав зв’язку ні з ким з жителів міста: ніхто не бачив, щоб він з ким-небудь обмовився словом, цілісінький день він все оплакував і повторював, як молитву: «Горе, горе тобі, Єрусалиме!». Ніколи він не проклинав того, хто його бив (що траплялося щодня), так само як і не дякував, якщо хтось його нагодував. Ні для кого він не мав іншої відповіді, крім згаданого зловісного передбачення. Особливо лунав його голос у свята, і, хоча він повторював це сім років і п’ять місяців, його голос все-таки не захрип і не слабшав. Нарешті під час облоги, коли він міг бачити очима, що його пророцтво збувається, обходячи за звичаєм по мурах міста з пронизливим криком «Горе місту, народу, і храму», він додав в кінці: «Горе також і  мені!». В цю мить його вдарив камінь, кинутий метальною машиною, і замертво повалив його на землю. Після цього сумного вигуку він сконав.

  Якщо вникнути у все це, то треба дійти висновку, що Бог піклується про людей і різними шляхами дає їм знати, що саме слугує для їх блага. Тільки власне безумство і особиста злість кидають людей на загибель. Так точно юдеї після падіння Антонії зробили свій храм чотирикутним, незважаючи на те, що в їхніх пророцтвах написано, що місто і храм тоді будуть завойовані – коли храм прийме чотирикутну форму. Головне, що заохочувало їх до війни, – двозначний пророчий вислів, також знаходиться в їх священному писанні і свідчить, що до того часу один чоловік з їхнього рідного краю досягне світового панування (це пророцтво про Ісуса Христа – юдеї в Нього не повірили – прим. автора). Ці слова, думали вони, вказують на людину з їхнього племені, і навіть багато-хто з мудреців впадали в ту ж помилку. Між тим насправді пророцтво стосувалося царювання Веспасіана, обраного імператором на теренах Юдеї. Але людям не дано уникнути своєї долі навіть тоді, коли вони передбачають її. Юдеї тлумачили одні прикмети по своєму бажанню, а до інших ставилися зовсім легковажно, поки, нарешті, падіння рідного міста і власна загибель не викрили їх у безумстві.

Закінчення

  На сьогоднішній день Бог також дає людям ознаки наближення катастрофи. Люди на підсвідомому рівні відчувають, що щось лихе наближається. Вчені попереджають, що планета виснажується. Події сьогодення нагадують багатьом людям Біблійні пророцтва – подивіться в пошуковику запити про Путіна і про Кінець світу. Навіть ті ж наведені нами паралелі між Гітлером та Путіним, між подіями, які передували Другій Світовій війні, і подіям наших днів. Багато хто з тривогою спостерігає за всім цим.

  Гадаєте, це єдині провіщення нашого часу?

  Коли Папа Римський Бенедикт XVI зрікся престолу – 11 лютого 2013 року, то в купол собору Святого Петра – представляючий Папський престол, вдарила блискавка, чого давно не було – за словами спостерігачів та старожилів. Внаслідок цього удару блискавки згадали древнє пророцтво, яке написав один християнський святий 12 століття, на ймення Святий Малахія. Згідно цього пророцтва після Папи Бенедикта  XVI на престолі Ватикану сяде останній Папа Римський. Під час його правління відбудеться Друге Пришестя Ісуса Христа – прийде Кінець Світу. Тож виходить, що теперішній Папа – Франциск – останній Папа в історії Католицької Церкви – при умові вірності пророцтва того Святого Малахії.

  Мабуть – є більше подібних пророцтв, які наводять на єдину думку – Кінець близько. Той же календар Майя. Астрологічні прогнози – про те, що ми живемо на межі зміни епох – переходимо в епоху Водолія, яка має принести світу мир та злагоду. Як би там не було – Бог попереджає про Свої наміри, і про те, що насувається на наш світ. Знаків та попереджень буде ще чимало – було б бажання їх побачити. Навіть наша сьогоднішня розмова – це теж попередження.

  Так – варто згодитись – все, що ми сьогодні розглянули та навели – це ще не факт, не підтверджено. Це, можливо, просто співпадіння. Або взагалі надумано. Може й так…. Але згадайте висновки Йосифа Флавія – всі попереджувальні знаки стали вагомими після сповнення подій, хоча до цього ними знехтували.

  І залишається одне питання: а що ми зробимо з цим ознаками – знехтуємо, як стародавні юдеї – жителі Єрусалиму, на початку нашого століття? Чи, може, вчинимо, як тогочасні учні Ісуса Христа, які просто послухались поради свого Вчителя – Луки 21 розділ:

²⁰ А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення.
²¹ Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, – хай не вертаються в нього!
²² Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане.

  Насправді, учням Ісуса Христа і не треба було всіх інших попереджень та знаків – їм було достатньо наказу Вчителя. Коли в 66 році н.е. римляни оточили Єрусалим, а потім несподівано відійшли – це було знаком, що пора тікати. Тож християни так і вчинили. Не бачачи 4 роки підтвердження правдивості сповнення пророцтва Христа, вони раділи тому, що послухались цього наказу – коли побачили знищення Єрусалиму в 70 році н.е.

  А який вибір зробите ви?...